Сьогодні в транспорті люди практично не розмовляють. В маршрутках їдуть переважно такі собі інтелектуали з електронними книжками або плеєрами. А от нещодавно в тролейбусі я почула розмову, в якій нашого президента, депутатів і взагалі всі владні структури згадували не
<<незлим тихим словом>>, а навпаки – ну ви зрозуміли. Особливо запам’яталися мені слова, що називали вище названих персон <<бидлом>>, а також їх хотіли покусати і порвати на шмаття. Звернувшись до словника, я з’ясувала, що бидло – це свійська рогата худоба, скот, товар; зневажлива назва поневолених трудящих, що вживали експлуататори, пани,
голота, чернь; (лайливо) скотина, хам, худобина. І найжахливіше те, що таке звернення двобічне, тобто і та, і інша сторона можуть один одного так називати. І почута мною цитата, звернена до нашого президента: <<І що з цим <<бидлом>> робити?>>, наводить на певні міркування.
По-перше, думаю, що людині ХХІ століття, увібравши в себе досвід цивілізації – з усіма його поразками і перемогами, не варто з такою зневагою ставитися до будь-якої людини – при владі вона чи ні. По-друге. Що нам з самими собою робити? Як відродити повагу до ЛЮДИНИ?
Як викорінити зневагу, страх, блюзнірство? Позбутися рабської
психології?
Це ще одне з випробувань для всіх нас, українців: незалежно від посади, статків, освіти ставитися до людей з відповідною мірою поваги і розуміння, вміти захищати свою гідність, при цьому не посягаючи на почуття власної гідності іншої людини. І ще – жити і поступати так, щоб не соромно було про це розповісти іншим людям, усвідомлювати,
визнавати, приймати і не боятися своїх помилок…

Муза.