Найбільші дурниці, які ми можемо зараз зробити – це впровадити другу державну мову і розпочати процес федералізації. Самі ці кроки будуть кроками до прірви – а всяким імперіалістам з відомої сусідньої держави тільки цього й потрібно.
Сьогодні, в умовах російської окупації українських територій, турбує заповзятість з якою "поважні" політологи один поперед одним демонструють своє вміння спілкуватися російською (наче хтось у такому вмінні сумнівається)). Головне знову залунали гасла про потреби знати "ВЕЛИКИЙ русский" (не хочеться називати прізвища, оскільки тенденція має вірусний характер) – а тут маємо неприховану пропаганду "надувних" цінностей теперішнього агресора. Епітет ВЕЛИКИЙ в засосуванні до будь-якої мови під час політичних дебатів цілковито недоречний, оскільки від нього тхне чи то шовінізмом чи то нацизмом. Гадаю пора з цим закінчувати і пояснити нарешті людям, що у світі багато прекрасних мов і вивищувати поміж ними одну лише на підставі того, що це чиясь рідна мова, або ще гірше, мова сильного сусіда (та ще й агресора!) – глупство. Час знищувати у нашій свідомості і цей імперський міф. Всі мови – великі і прекрасні, а хто не вірить, запитайте лінгвістів))
Взагалі, в умовах такого натиску на нашу елементарну самоповагу і національну єдність треба вміти тримати позиції, а не виправдовуватися перед тими, хто нас систематично то залякує, то "розводить". Слабаків не любить ніхто і ніде.
І ще: визнаймо нарешті чесно, що у нас ідеться не про повагу до російської, а про неповагу до української. Може тоді швидше розберемося з такими простими речами як різниця між державною мовою і мовами, якими спілкуються громадяни за власним вибором.