Брати та Сестри! Велика правда Всесвіту почалася з нашого Майдану!

Приведені далі спогади очевидця, що чудом вижив 18
лютого, це лише одні з небагатьох, які присилають мені останнім часом. Дуже прошу всіх очевидців страшних подій 18-20 лютого відгукніться, хай ваші спогади стануть страшною та правдивою відповіддю на зомбування Московією населення Росії та південних й східних областей України. Людству треба зрозуміти, що небезпека фашизму дійсно існує, бо протягом останніх років на території Росії вже встановлено фашистський режим. Путін зараз перебуває в тому ж неадекватному психічному стані, в якому прибували Гітлер чи Сталін, одержимі ідеєю своєї “місії великих завоювань”. На Українському Майдані відбувалася кривава спроба підкорення фашистському режиму народу України. Бо наш вільний народ завжди був кісткою у горлі будь якому рабському режиму. Але ми живемо у великі часи пробудження свободи всього людства, яке почалося з України, з нашого Майдану. Я вже писала раніше, що після нашого Майдану світ змінився назавжди. Людство стало по різні сторони барикад. З однієї сторони гідність та свобода людей з гордо піднятою головою. З іншої – рабські погляди тих, хто стоятиме на колінах перед владними маніяками.
Людська історія показує, що свідомість таких людей як Гітлер чи Путін, заразна, але вона отруює своїм маразмом лише слабкі душі. Наш народ доказав – що Україна це батьківщина сильних духом. Нас не зламати провокаціями маніакального “московського мужичонка”. Ми боролись та боротимемось за велике майбутнє своїх нащадків. Бог забирає нас в свої стада. Бог був з нами на Майдані. Він підтримував нашу волю та гідність. Він не покине нас і зараз! Бо наша боротьба свята. Бо зараз наша країна стоїть на кордоні між свободою та рабством. І перемога наша осяяна Господом. Великий Майдан Всесвіту триває. Єднаймось! Боремось до повної перемоги Волі.
Слава Україні Героям Слава!
Надія Вільна!

СВІДЧЕННЯ ПО ПОДІЯМ 18 ЛЮТОГО
Я, Лазебний Ларіон Ларіонович, ветеран військової служби за кордоном з 1984-1991 рр. На пенсії з 1993 року, служив в центральному апараті КГБ-СБУ в місті Києві. Проживаю в м. Києві з 1958 року.
18 лютого я був учасником мирного мітингу біля ВР з 9 год. Після мирної ходи до Маріїнського парку, яка закінчилась тим, що нам перекрили дорогу біля Клубу Офіцерів, ми зупинились. Озвучка передавала всі новини, а ми очікували. Я вирішив піти на вулицю Грушевського, де переконався, що і тут все спокійно. Потім вернувся до Маріїнського парку, де вже відбулися напади на мітингувальників з боку бандитів. Мітингувальники залишались на своїх місцях Озвучувальна техніка працювала і нам передали інформацію, що у ВР зареєстрували нарешті закон про повернення до Конституції 2004 року.
Я знову вирішив до вул. Грушевського, де була призначена зустріч з другими знайомими мітингувальниками. Переконавшись, що тут все спокійно, ми вирушили знову до Маріїнського парку через вул. Інститутську, але змогли дійти тільки до вул. Липської, тут вул. Інститутська була перекрита Беркутом і відбувалось протистояння.
Бандити підігнали водометну машину, яка поливаючи водою, відтісняла мітингуючих у напрямку до Майдану по вул. Інститутській. Вода представляла собою отруйний розчин, що випаровуючись в повітрі і попадаючи в легені, викликав отруєння. З даху по вулиці бандити кидали у нас гранати, шифер і інші уражуючі предмети.
Ми відступали, зводячи нові барикади, по вул. Інститутській. Бандити скупчували сили, вони наче загравали з гами. Біля 14.00 ми були заблоковані з усіх сторін по вул. Інститутській від вул. Шовковичної до вул. Банкової. Всі мітингувальники були повністю заблоковані, в цей час переважаючі сили Беркуту кинулись на нас, осипавши гранатами. Почали зачистку. Це була кривава бійня. Вся маса людей була побита і землю вкрили побиті тіла. Я особисто, втративши свідомість, лежав на асфальті під купою трупів. Отямившись, я вибрався з-під людських тіл, і переді мною відкрилась така картина. Виродки добивали людей, вантажили трупи в автозаки, які відвозили в невідомому напрямку. Частина тих, що вижили, також заносилась в автозаки. Прибували нові і нові машини.
Я одержав 10 ударів: 2 по голові, решту – по ногах, плечах, руках. Не добили мене лише тому, що старий. Мені 74 роки. Я весь був у крові – своїй і інших людей з тієї купи тіл. Вони мене непритомного залишили на місці, думали що я не дійду до тями. Я не бачив жодного медика чи журналіста. Напевно, їх зачистили. Аби не було свідків. Ішов процес знищення оточених. Мало кому вдалося вибратися звідти.
Мені вдалося вибратися в двір біля Адміністрації Президента. В торці будинку були відкриті двері. Побитих людей запрошували туди, говорячи, що це медпункт. Чоловік 10 там стояли. Але я подумав, що це пастка і туди не пішов. З сусіднього дому вийшов чоловік і відгукнувся на моє прохання про допомогу. Він відвів мене до офісу, там мені надали медичну допомогу і випрали одежу. Ті ж люди після 17.00 провели мене до вул. Л. Українки.
Після лікування я з’явився на Майдані 24 числа. І ніхто не знав деталей за ту бійню на Інститутській між Шовковою і Банковою. Думаю, що я – один з небагатьох, хто вижив і готовий свідчити.
Перед очима картина. Лежить напівживий молодий чоловік. А бандити його добивають. Жінка на колінах просить-молить, благає за дітей. Вони не зупинилися і забили його до смерті.
Був хлопчина 15 років, одягнений по-майданівськи. Разом з іншими кидав бруківку в бандитів. Потім я його бачив на тротуарі непорушно лежачим, напевно – мертвим. Я впевнений, що ми втратили значно більше людей, аніж оприлюднено.
Пам’ятаю, ще таке. Бандюга до мене кричав: «Что старый, получи свою революцию. Ставай на колени!». Біля мене стояло уже 3 людини на колінах. Але я не встав. Тоді він ударив мене по спині. Його кийок закривавився, бо я ж з-під тіл виліз. І то мене врятувало. Він пішов дальше. Якби був молодшим, вони б добили мене на місці, а не полишили подихати.
Ще вони ходили і ударяли по оранжевих касках і сміялися з того, що ті, як скорлупа, ламалися.
Найбільше шкода дівчат, які на мені лежали. Вони ж нам бутерброди носили, молоко, респіратори, вибивали біля стовпів набат. Ті дівчата лежали на мені у тій купі. Хто з них вижив, невідомо.
Коли мене вели додому, то на Інститутській, між Банковою і Шовковичною, нікого не було. Прибиральники з бульдозерами очищали вулицю. А в напрямку до Майдану просувався БТР.

This entry was posted in Facebook Posts and tagged . Bookmark the permalink. Follow any comments here with the RSS feed for this post. Post a comment or leave a trackback: Trackback URL.

Напишіть відгук