Хочеш бути вільним – будь ним

Дух свободи не зломити. Людину з гарячим серцем не ошукати.
І вільна весна, що прийшла в Україну, відігріває кожне, ще спляче серце, щоб пробудити його від зимового сну байдужості, відстороненості, нерозуміння, страху.

Жив собі чоловік. Українець. Пенсіонер. Він не брав безпосередньої участі у Майдані. Не вірив, що є сенс. Він вважав, що своє вже «відходив/відвоював» на Помаранчевій революції, яка залишила по собі неприємний осад розчарування та надій, що виявились марними. Життя не змінилось на краще, як сподівалось, влада ще більше «закручувала гайки».
І от Майдан! Чоловік так само, як і багато інших, слідкував за перебігом подій останніх місяців в Україні з екрану телевізора, обурюючись безпринципністю Януковича, неузгодженими діями опозиції тощо.
Скорбів за загиблими 18-20 лютого. Разом з іншими українцями. З усім світом. Можна навіть так казати. Адже Україна зараз у всіх на вустах!
Та коли перетинається певна межа, в людини всередині щось вибухає й вона просто починає відчувати, що як раніше вона вже не може нічого: ходити на роботу, гратись з дитиною, спілкуватись з іншими, співати, радіти, кохати – одним словом, жити…Тому що так, як було, для неї вже неможливо, вже неприйнятно.
Коли у ЗМІ повідомили про введення російських військ на територію Криму, чоловік лише сказав дружині: «Почнеться війна – піду воювати».

Українці не хочуть війни. Вони прагнуть жити у мирі з усіма і з миром у душах. Попереду у нас довгий шлях до створення нової України – вільної і щасливої. На нових засадах, з новими цінностями. А зараз…
Ми, українці, готові боронити своє право на свободу від будь-чиїх зазіхань.

Ірина Плескіт