Сьогодні людство дуже нагадує слабку рослину, яку вирвали з корінням і кинули на землю. Воно намагається прикритись потужними технологіями, матеріальним достатком, ефемерним відчуттям всевладності і вседозволеності. При цьому люди аж ніяк не схожі на потужне дерево, яке тягнеться до сонця ― для нього єдиного джерела світла і тепла. На якомусь етапі ми забули, у чому ж секрет природної сили і здоров’я нашої душі? Зв’язок людини з землею не повинен перериватись.

Робота на землі просто так, заради створення затишку і краси, щось виправляє в людській душі, дає щось таке, що не можна відчути на дотик, але в серці поступово відновлюється глибинне відчуття природи навкруги, відчуття, що вона жива і безмежно мудра. А себе починаєш відчувати її не самою великою частинкою.
* Допомагає від гордині :).

Ірина Плескіт