«За кого голосуватимеш?». — «А що, є за кого? Усе одно ж нічого не зміниться після виборів, і чисто номінально буде навіть гірше». — «Тоді що ж робити, щоб життя змінювалось на краще? Адже, як раніше, не хочеться…»
Головне — вірити.
Адже як віру втратиш — недовго й самому загубитись по життю… Але знов-таки, що робити?

Зміни в нашій країні обов’язково розпочнуться, стануть «видимими» і потроху набиратимуть обертів, якщо ми почнемо — тут і зараз! — самі змінюватись, вчитись жити по-іншому, по-Новому. Поступово. Можливо, у чомусь незначному на перший погляд, але дуже важливому з огляду на людяність, чуйність, небайдужість, вірність, поважаючи себе та інших. Адже й з маленького насіння виростають пречудові запашні чорнобривці не за одну ніч.

Ми самі маємо дозріти до змін, про які так мріємо, говоримо, співаємо, яких так прагнемо.

Майдан показав нам той напрям, сповнений непереможного сяйва. Коли кожна думка, кожен вчинок — чи то у розмові з своєю дитиною, чи то під час виконання своїх обов’язків на владній посаді — ставатимуть проявом гідності та свободи. І це відбуватиметься за велінням серця.
Саме так буде народжуватись Нова Україна. Крок за кроком. І будуватимуть її не політики, а люди. Ми. Разом. З вірою.

Ірина Плескіт

(фото: зі сторінки Андрія Бобровицького)