Громадянство треба заслужити.
Спробую зазіхнути на святе: на поняття громадянства.
Жителі Донецька, які знущалися з військовополонених (чи з тих, кого вони вважали військовополоненими) і з українського прапору. Ці люди будуть після звільнення їхнього міста брати участь у виборах. І оберуть всяких єфремових і царьових, які визначатимуть, як нам з вами жити.
Це справедливо?
Мій улюблений Роберт Хайнлайн у досить мілитаристському романі "Зоряний десант" (який, на жаль, в екранізації втратив усю філософію) запропонував нове поняття громадянства. У нього громадянином ставав лише той, хто служив в армії. (Не пам'ятаю, чи була там альтернативна служба.) Досить радикальний підхід. Але, як будь-яка радикальна точка зору, вона заставляє замислитись.
Громадянство треба заслужити. Громадянські свободи належать кожному з народження. А право обирати і бути обраним треба вибороти. Це священна річ, і вона цінується лише тоді, коли сплачено ціну.
В різні часи і в різних місцях виборче право не було загальним. Це гуманістичне досягнення новітнього часу — а до того були освітній ценз, майновий, військовий тощо. Давати виборче право людям, які не можуть лівої руки відрізнити від правої, — це нонсенс, це можуть собі дозволити лише сталі освічені демократії, де такі люмпени складають меншість. Але така система корисна тоталітарним режимам, де легко маніпулювати свідомістю мільйонів.
Латвія має значну кількість негромадян, і вона член ЄС.
Прецеденти є, їх варто вивчати.Я ні до чого не закликаю. Лише подумати про стереотипи. Чи можемо ми їх собі дозволити?
Як мінімум, встановлений судом злочин, пов'язаний із сепаратизмом, має означати втрату виборчих прав. Хоча б на 10 років.
Ваша думка?