В цьому є здоровий глузд.

“…у всі часи в усьому світі після великих соціальних, політичних та військових потрясінь народи розпочинали відбудову своїх країн з гідного вшанування пам’яті полеглих.

Адже пам’ять – це те, що об’єднує нас з минулим, теперішнім і майбутнім у грандіозну неперервну вісь історії народу, зв’язує між собою покоління.

…вшанування пам’яті про події Євромайдану у Києві потребує більш осмисленого, концептуального підходу.

На Майдані народилася нова українська нація, нове розуміння країни.

Євромайдан – це тисячі українців по всій країні, більша частина яких пожертвувала чимось заради спільної перемоги.

Хіба не є героями дівчата, які цілодобово готували їжу для протестуючих? Або медична служба Майдану?

Або волонтери? Або підприємці, що, ризикуючи усім, передавали кошти, продукти, різноманітне приладдя для Майдану?

Або студенти, що виходили на площу навіть під загрозою відрахування зі своїх вузів?

Зокрема, на думку автора, назву Проспект Героїв Євромайдану можна присвоїти новій, офіційно досі безіменній, автомобільній магістралі, що тягнеться від Дарницького мостового переходу до Дарницького залізничного вокзалу.

Окремого вшанування заслуговують перші загиблі на Майдані – Сергій Нігоян та Михайло Жизнєвський. Загибель цих молодих людей, відважних патріотів, стала тим поворотним моментом Революції гідності, що назавжди змінив хід подальшої історії України.

Іменем Сергія Нігояна було б добре назвати безіменну площу перед стадіоном “Динамо”, де поліг активіст. На Площу Сергія Нігояна видається доречним перенести існуючий, встановлений активістами Євромайдану поряд із Національною парламентською бібліотекою, пам’ятний знак на честь героя.

Михайло Жизнєвський – білорус, що втік від режиму Лукашенка до України, і віддав своє життя за те, щоб подібного “лукашенківського” режиму ніколи не було на нашій землі. На честь Жизнєвського можна перейменувати вулицю Довнар-Запольського у Шевченківському районі Києва.

Подібне перейменування дасть можливість одним рішенням досягти двох цілей.

По-перше, місто позбудеться ще одного радянського топоніма – адже вулицю названо на честь Всеволода Довнар-Запольського – київського більшовика, що, за інформацією анотаційної дошки на будинку №11, у 1917-1918 роках “організовував і керував червоними загонами на Шулявці”, а значить вів збройну боротьбу проти незалежності тодішньої України.

По-друге, подібне перейменування створить на карті міста символічний перетин – пропонована вулиця Михайла Жизнєвського утворюватиме перехрестя з існуючою вулицею Білоруською.

Так ми не просто вшануємо пам’ять героя, а й засвідчимо нашу вдячність білоруському народу, представники якого брали активну і самовіддану участь у подіях Євромайдану.

Що ж до, власне, вулиці Небесної Сотні, при всій повазі до позиції відомого києвознавця Михайла Кальницького, вбачаємо розумний компроміс у тому, щоб розділити існуючу вулицю Інститутську та перейменувати її частину від Майдану Незалежності до вулиці Банкової.

Таким чином збережемо оригінальну назву вулиці – у частині від вулиці Банкової до Кловського узвозу з усією її історією і безумовною історичною прив’язкою до колишнього Інституту шляхетних дівчат.”

http://kiev.pravda.com.ua/columns/53fadbf7596ba/

Київ і Євромайдан: Як нам вшанувати героїв?

Перейменування однієї-єдиної вулиці – це класичне українське половинчасте рішення. Воно дає можливість владі поставити собі умовну галочку. Вирішення питання методом галочки – це совок. Маємо навчитися шанувати героїчні вчинки живих людей.

This entry was posted in Facebook Posts and tagged . Bookmark the permalink. Follow any comments here with the RSS feed for this post. Post a comment or leave a trackback: Trackback URL.

Leave a Reply